практичне завдання 3
РЕАЛІЗАЦІЯ ТЕОРЕТИЧНОГО ПОНЯТТЯ НА ПРАКТИЦІ
(дослідити теоретичний метод або принцип в архітектурі та застосувати його в проектуванні)
обсяг: збір матеріалу 2хА4 (CD) + ескіз проекту 1хА3
сума: 26 балів
ПЕРЕЛІК ПОНЯТЬ:
1. хаос (теорія складності/комплексності/хаосу)
2. фрактали
3. складка (теорія складки)
4. діаграма
5. блоби
6. натурально-штучний (naturartificial), штучний ландшафт
7. орігамі
8. біомімікрія
9. піксель
10. структури стійкого розвитку
1. теорія складності/комплексності/хаосу
«Теорія складності це теорія про можливість раптового виникнення певного нового організованого утворення в результаті взаємодії компонентів будь-якої системи, що настає у випадку, коли система в цілому далеко відійшла від стану рівноваги і підведена до особливого порогового (межового) стану між порядком і хаосом - під дією певних енергій, фізичних, інформаційних впливів. Граничний або пороговий стан є собливим та надзвичайно важливим моментом еволюціонування системи, коли система здатна здійснити скачок, тобто пройти точку біфуркації і творчо заново організуватися. В цьому полягає евристичний момент. Заново організоване утворення может бути підтримане з допомогою так званого «зворотного зв’язку» і тривалого підключення енергетичного впливу. У такому процесі спонтанно виникають особливі якості, такі, як самоорганізація, значення, цінність, відкритість, фрактальний паттерн, аттракторні формації. Як правило, спостерігається зростання складності системи і збільшення числа ступеней її свободи. Що стоїть за зростанням складності еволюціонуючих систем? Можливо, істинний напрям розвитку Всесвіту, а можливо, ще одна Велика розповідь про нього» (Ч. Дженкс).
Парадигма складності в архітектурі развивалась одночасно і паралельно з наукою про складності. Рух цей був самостійним і усвідомленим. Складність була суттю постмодерністської концепції «важкого цілого», деконструктивістських принципів заплутаності і розірваності.
Цікаво, що порив до нової, вільної форми, складної і динамічної, позначився набагато раніше, ніж цю потребу архітектури підтримала комп’ютерна технологія. Проте проблема складності особливо сильно вплинула на свідомість архітекторів ув останні десять років ХХ ст., коли почала декларуватися повністю усвідомлена відмова від звичних методів роботи з архітектурним об’єктом. До кін. 90-х рр. парадигма складності в архитектурі стала визначальною, вона втіилилася в особливому типі надскладних структур. (І. Добріцина)
Див. також матеріал з Вікіпедії: http://ru.wikipedia.org/wiki/теория хаоса
2. фрактали
Фрактал як математичний об’ект - модель нескінченного становлення. Графічні моделі фракталів надзвичано різноманітні. Поняття фрактала, за Мандельбротом, - це певне утворення, головною якістю якого є самоподібність (інваріантність, незмінність при будь-яких перетвореннях). Мандельброт створив фрактальну геометрію негладких, шорстких, зазубрених об’ектов, свого роду математичних парій. Попри те, саме неправильні об’екти складають більшоість об’ектів у природі. Він написав «фрактальну» гармонію - особливий порядок інтерпретованого світу.
Фрактали – це об’єкти, що мають екстремально нерегулярну чи перервану/фрагментарну форму.
(Б. Мандельброт)
«Фрактал це нескінченна видозміна самого себе.»
(В. Тарасенко)
Фрактал як математичний об’єкт завжди незавершений, «чисте» становлення. Тому він так добре моделює процеси самоорганізації, саморозгортання. (І. Добріцина)
Фрактальний об’єкт має дві основні характеристики:
1) кожна деталь є нескінченна у кожній точці;
2) частини об’єкту є самоподібні й подібні із загальним цілим.
Фрактальні методи демонструють себе у картині рельєфу, хмарах, воді, деревах.
Мал. 1. фрактал - множина Жоліа
Мал. 2. крива Коха
Мал. 3. класичний фрактал – множина Мандельброта
Мал. 4. природна фрактальна структура брокколі
3. теорія складки
Перший значний крок в теорії складки (складання, складчастість в архітектурі) було зроблено в 1993 році невеликою групою архітекторів і філософів (Лінн, Айзенман, Кіпніс, із залученням роботи Дельоза «Складка», опублікованої в 1988 р.). У 1995-1996 рр. концептуальний рух міг демонструвати реалізовані проекти (Айзенман, Гері, Лібескінд, Міраллес, Гекер, групи «FOA», «ARM»). «Форма що виникає», «форма-рух», «складка» - архітектурні метафори і понятійні структури, співставні з парадигмою складності і нелінійності.
В архітектурі «складка», «складання» - це формальна операція, що використовується для того, щоб зв’язати різні за своєю суттю, несумісні просторово-структурні сутності в нерозривне «змішання різноманітного». На практичному ровні «складання» може бути співставлене з різними проектними проблемами, в яких несумісні елементи повинні співвідноситися таким чином, щоби вони справляли враження безшовного з’єднання. (Айзенман добився безшовного з’єднання «зигзагу» і «хвилі» в Аронофф-центрі з допомогою програми, побудованої за алгоритмами, що використовують нелінійні рівняння).
Основні якості складки. Перша - гладкозмішування - це здатність безперешкодної трансформації системи. Саме гладкозмішування втягує різноманітні, часто несумісні значення в інтенсивну інтеграцію в систему. Така гладка суміш готується із елементів, про які заздалегідь відомо, що вони неспівставні. Друга - гнучкість - дозволяє архітектурі плавно ввійти в парадигму складності. Гнучка архітектура ставить альянс вище за конфлікт, і в цьому її відмінність від коллажу. Складчаті суміші не гомогені (однорідні), але і не фрагментарні. Вони є безперешкодними, гладкозмішаними, прямуючими до однорідності, проте у той же час залишається гетерогенними (неоднорідними).
Така нова система зовсім не схожа на попередню – на архітектуру жорстких протиріч і протистоянь. Проте ця нова, поступлива, м’яка система здатна провокувати найбільш непередбачувані зв’язки з якісно іншими системами - з області контексту, культури, навіть економіки. (І. Добріцина)
4. діаграма
Діаграма це абстрактний засіб продукування нових моделей організації. Діаграми зазвичай демонструють розташування функцій, роз’яснення побудови форми, структуру чи програму споруди, її розвиток у часі та просторі. Варіації в організаційній діаграмі включають як формальні так і програмні конфігурації: простір і подія, вплив і спротив, щільність, розподіл і спрямування.
В архітектурному контексті організація веде до обох програм і їх впровадження у просторі, в обхід звичайних дихотомії функції від форми або форми від змісту. Численні функції і акції, що розгортаються у часі, включені у діаграмі. Діаграма не є річчю в собі, а описом потенційних зв’язків між елементами; вона не лише абстрактна модель про те, як речі ведуть себе в світі, а скіроше карта імовірних світів.
Діаграма відображає зв’язки між діями (акціями) та формою, організацію структури та поширення функцій. З цього погляду, діаграма є найкращим засобом архітектури для того, щоб займатися складністю/комплексністю реального.
На відміну від класичних теорій, діаграма не відображає вже існуючі об’єкти чи системи, а передбачає нову організацію та вказує на зв’язки, які мають бути реалізовані. Діаграма не є простою редукцією існуючого порядку. Її абстракція є інструментальною. Спрощена і високографічна, діаграма сприяє множенню інтерпретацій.
Діаграми не є схемами, типами, формальними парадигмами чи іншими регулюючими приспособленнями, вони є просто місцетримачами/заповнювачами? (place-holders), інструкціями дій, контингентними описами (???) можливих формальних конфігурацій. Вони працюють як абстрактні машини і не турбуються про те, що продукують. (Stan Allen)
Мал. 1, 2. діаграми Б. Чумі
Див. також: Інтерв‘ю Енріке Уолкера із Бернардом Чумі. Розділ 10 із книги «Чумі про архітектуру. Бесіди із Енріке Уолкером» (2006) http://arch-vydav.blogspot.com/2011/02/10.html
Матеріал з Вікіпедії http://uk.wikipedia.org/wiki/діаграма
5. блоби
Блоб перекладається як краплина рідини, бульбашка, пляма. Блоб як геометричний об’єкт визначається центром, площею поверхні, масою відносною щодо інших об’єктів та полями впливу/контакту. Блоб є оточений множиною впливів. Внутрішній простір визначає зони через які блоб може контактувати з іншим блобом та сформувати таким чином нову одиничну структуру та поверхню (подвійний блоб).
6. натурально-штучний (naturartificial)/ штучний ландшафт (land in lands)
Протиставлення штучний/рукотворний – природний/натуральний більше не актуальне. Його межі розмилися і воно перетворилося в нове поняття: натурально-штучний. Ландшафти можуть бути як натуральними (незайманими), так і штучними – коли середовищний вплив абсорбовано і трансформовано. Міські ландшафти мають натуральний або штучний характер. 
Натурально-штучний – це нова форма проектування, трансформація концепції місця. Тепер місце не є лише ландшафтом. Місце стає рисунком місця. Місце є конструкцією. Місце є штучним.
Інша назва - «оперативний ландшафт», він пропагує нові відкриті інтерпретації (на зміну старим уявленням, типу фігура – фон): злиття контурів, розчинення кордонів.
Пріоритети:
топографія важливіша за об’єми,
земля важливіша за вільну ділянку території,
сконструйовані ландшафти вжливіші за ахітектуру.
Див. також: http://www.mirallestagliabue.com
7. орігамі
Поверхня, що накладається сама на себе, утворюючи складки, які створюють не лише проходи крізь будівлю, а також задають змінні умови програми споруди та забезпечують конструктивну міцність/структуру споруди. Крім того зникає традиційне розмежування між оболонкою будинку і його конструктивним каркасом. Запобігається використання сегментованих елементів, таких як підлоги, стіни, колони, з ціллю рухатися в напрямку матеріальності, де диференціація конструктивних навантажень не визначається окремими заданими елементами, а забезпечується злагодженою роботою всієї поверхні споруди, яка залежить від матер’ялу з якого вона виконана.
Біомімікрія – буквально уподібнення біоформам. Головною рисою біоморфної архітектури є прагнення застосовувати ті самі головні засади творення, які використовує природа: максимальна несуча здатність при мінімальній вазі власної конструкції та пошук такої форми конструкції, яка уможливить цю максимальну несучу здатність. Обидві ці засади успішно застосовуються в біологічних конструкціях, наприклад, у кістковій чи рослинній тканині. 
Крім того, природа не визнає двовимірного простору, тому всі біо-структури працюють тривимірно (шкарлупа слимака, павутина, морська зірка). Також у природі елементи, що працюють на згин, є досить рідкісними (типова для архітектури балка на двох опорах). Природні конструкції більше працюють на розтяг та стиск. Реалізовуючи ці раціональні засади, природа творить ідеальні пластичні форми. Аріхтектура, що слідує (чи намагається слідувати) цим правилам, тобто застосовує конструктивні засади природи, внаслідок чого отримує природоуподібнені (біоморфні) конструкції, структури, форми, може називатися біоморфно. 
Див. також:
http://terreform.org/
http://www.exploration-architecture.com/
http://www.biomimicryinstitute.org/case-studies/case-studies/architecture.html
9. піксель
Піксель є елементарною одиницею інформації, пов’язоною із комбінованим цифровим зображенням. Якщо ландшафт трактувати як зображення, то його елементи/фрагменти – пікселі. Основна властивість такого ландшафту – zoom, збільшення/зменшення масштабування. Ми можемо працювати на різних рівнях збільшення – зменшення, залежно від потреби і заходів, якими ми оперуємо.
10. структури стійкого розвитку
Концепція стійкого розвитку (sustainability) є результатом бачення світу з вичерпними ресурсами і вичерпними можливостями поглинати відходи, де будь-яка дія включає і свої майбутні наслідки. Це призводить до того, що змінюється уявлення про спорудження будівлі як про дію, яка не починається із доставки будматеріалів на ділянку і не закінчується заселенням мешканців. Будівництво є замкнутим циклом, що включає багато кроків, від виготовлення і до повторного використання, також плануються технічне обслуговування і демонтаж.
Місто трактується як екосистема.
